Menu Home

автостоянка на топографической карте

Недавно завершил работу над статьей об истории Кремянца. Может, кому-то будет интересно.

Кремянець гора природного походження, розташована у м. Ізюм Харківської обл., комплексна памятка природи (з 1984 р., площа 176 га). Одна з найвищих точок Харківської обл., найбільша гора у обл. Висота над рівнем моря 218 м. (у ХІХ ст. 243 м.), над поверхнею р. Сіверський Донець 113 м. (Борисяк, Гуров, 1869), являє собою частину Донецького кряжу.
Фігурує у десятках історичних джерел, у тому числі мемуарних, книжкових, довідкових, публіцистичних, особливо у місцевих періодичних виданнях (Соц. життя, Рад. життя, Обрії Ізюмщини та інш., у публікаціях краєзнавців), картографічних, документальних у архівних фондах України і зарубіжжя (див. примітки). К. згадується в Книзі великому вертежу, Атласі Слобідсько-Української губернії, відображений у Планах генерального межування, топогр. картах Шуберта, планах м. Ізюм 1740, 1742, 1782, 1786, 1909 р. та інш. Історичні фотознімки К. починаючи від 1900-х рр. зберігаються у фондах ІКМ ім. М. В. Сібільова, ХІМ ім. М. Ф. Сумцова, приватних колекціях, частково були опубліковані (Хільковський, 2013). Авторами фотознімків К. першої половини ХХ ст. є фотографи О. Мішон, А. Мухін, Г. Денисенко. Відомі матеріали аерофотозйомки та кінозйомки К. 1943 р. Знімки дозволяють визначити, що історичний скелястий із білими крейдяними пустирями вигляд К. нині втрачений, із західної сторони К. поступово вкривається лісовими насадженнями. Плани фортифікацій XVII-XVIII ст., розташованих на К., частково опубліковані (Воротникова, Нєдєлін, 2016). У живопису К. зображений на полотні О. Кокеля (1936, Харк. художн. музей).
Вперше в історіографії зустрічається в Слові про похід Ігоря під назвою шеломян (Маркін, 1970). Назву втрачено, вірогідно, у звязку із припиненням її тяглості від носіїв ХІІ ст. Сучасна назва гори походить від тюркськ. ороніма Узун-Курган, Узюм-Корган (Довга Гора) і топоніма кермен (татарська фортеця, розташована на вершині гори), які трансформувалися в Ізюм-Курган і Кремянець (Гетманець, 1982, Ткаченко Є., 2013, та інш.). Спочатку назва Кремянець застосовувалася не до всієї гори, а лише до верхньої її частини з фортецею (Великий кремянський город). У літературі зустрічається в двох варіантах: Кремянець (фіксується в історичних документах XVII ст.) і Кременець і (іноді також Кременець-Гора). Місцевим населенням використовується виключно перша назва з наголосом на другий склад, друга є русифікованим варіантом і притаманна довідковим виданням, не є історично коректною.
У геологічній літературі К. вперше зустрічається 1843 р. у матеріалах комісії з влаштування шосе. 1845 р. К. детально досліджений Р. Мурчісоном, який склав перший геологічний розріз гори. Пізніше досліджувалася Борисяком, Гуровим, Налівкіним, Федоровським, Турлеєм, Одарченко, Космачовим. Західна сторона гори демонструє шари стратиграфічно цінних юрських і крейдових відкладень (ярусів), а саме: крейди, зеленуватої глини, мергелю, фосфоритів, піщаників, вапняків (Гуров, 1869; Турлей, 1927), розглядається як наочний посібник у геологічній практиці. На К. наприкінці ХІХ ст. учнями реального училища було знайдено рештки плезіозавра (Федоровський, 1927).
У добру раннього Середньовіччя К. слугував орієнтиром для руху степовими шляхами, вказував на Ізюмський перелаз, переправу. Біля підніжжя К. здійснювалися переправи військ Мономаха (1111 р.) та Ігоря (1185 р.) (Сібільов, 1950). У XIV-XVI ст. К. знаходився на татарській стороні Сіверського Дінця, слугував спостережним пунктом, поштовим постом (Крупа, 2015), дороговказом на татарських сакмах. Під час прокладання водогону в 1920-х рр. на вершині К. був знайдений полірований гранітовий камінь з написом (1334 р.): Повелів зробити це Алі ад Дін син Джемаль ад Діна, сина Алі Таразі, в день 2 шавваля з місяців 734 р. (Сібільов, 1928; перекл. Бартольд), камінь був втрачений 1943 р. На думку дослідників цей камінь є свідченням використання К. у політиці хана Узбека (Крупа, 2015). К. вважається місцем стародавньої татарської осілості (Філарет, 1858, та інш.).
У період раннього Нового часу, з середини XVI ст. місцевість на лівому березі Сіверського Дінця у підніжжя К. колонізується Московською державою (влаштовано царський Звіринець на лівому березі) і Військом Запорозьким. У 1650-ті 1670-ті рр. тут простежуються постійні місця проживання людей Ізюмський окоп, Ізюм (городок Я. Чернігівця). У 1681 р. на правому березі, безпосередньо на К., Г. Донець-Захаржевський за наказом генерала Г. Касогова будує нову ізюмську фортецю Город большой у вигляді пятикутника, нижче татарського Кремянського города. Останній стає частиною великої фортеці і отримує назву Кремянський сторожовий городок, замок. Замок на вершині К. мав форму чотирикутника, з периметром стін 468 м., частоколом і ровом. 1690 р. зі сторони К. здійснений спустошливий напад татар на місто, нападники використали замок на К. у якості схованки. Фортеця на К. являла собою добре укріплений пункт, захищений течією С. Донця із заходу і півночі, оз. Кривим (зі Сходу). Поступово нижня і верхня частина ізюмської фортеці розділилися. У XVIII ст. фортифікаційні споруди розташовані на К. використовувалися під час підготовки до російсько-турецьких та інших війн. На початку ХІХ ст. укріплення на вершині К. прийшли у занепад, в той час як нижня частина (у м. Ізюм) зберігалася, однак, вже в середині ХІХ ст. була зайнята міською забудовою (вали зриті і засипані у рви). Контури нижньої частини ізюмської фортеці зберігаються до наших днів. Контури замку на вершині К. і сам замок були втрачені під час будівництва меморіалу у першій половині 1980-х рр. Залишки ровів великого городу 1681 р. зі східної сторони К. охороняються як частина памятки археології.
У ХІХ першій половині ХХ ст. К. потрапляє у сферу активного економічного і промислового використання, через К. прокладаються важливі торгівельні (торська дорога) та військові шляхи на Південь. Проводяться геологічні дослідження гори. 1845 р. на вершині К. в районі колишнього замку купцем О. Павленковим будуються печі для випалювання вапна, яке активно використовувалося у будівельних роботах в м. Ізюм. Печі діяли до 1950-х рр. Залишки печей спостерігаються дотепер. Також на К. зводяться кузні, вітряні млини. Простір між колишньою нижньою фортецею і замком на К. стає міським вигоном, слугує для випасу худоби. 1837 р. на вершині К. встановлено великий тесаний деревяний хрест на честь спасіння міста Ізюм від епідемії чуми. Жертв морового повітря ховали за К. (точне місце поховання не встановлене). 1821 р. на північно-східному схилі К. влаштовується міське кладовище, куди переносять деревяну Покровську церкву з дзвіницею (на кладовищі поховані городничий Ган, десятки відомих ізюмчан, до 1980-х рр. зберігалися склепи). З середини ХІХ ст. розпочинається активна забудова К. житловими будівлями. На південь по західній стороні від цитаделі уздовж К. будується район Ізюма Плахотівка, з вулицею Кременецький квартал. По східній стороні будується район Подворки (Підгорки), які закінчуються Шовковичним садом. Вершина К. стає популярним місцем прогулянок місцевих жителів. 1904 р. розпочато прокладання дороги по західній стороні К. Під час подій 1905-1907 рр. вершина К. стає місцем, де відбувалися страти вязнів ізюмського тюремного замку шляхом повішення, страти відбувалися і 1909 р. (Авілов, 1973). У 1914 р. на К. збудовано верхній басейн ізюмського водогону (діє донині), під час будівельних робіт знаходять археологічні артефакти, глиняні люльки для паління, гарматні ядра. На східному підніжжі К. діють дрібні підприємства з виробництва цегли, обробки продуктів тваринництва, винокурні Веприцького. 1916 р. біля підніжжя К. закладено Ізюмський оптичний завод. 1918 р. фірмою Енгель здійснено спробу провести геологічні дослідження на К. З південної сторони К. (біля с. Камянка) діє артилерійський склеп (ЦДАВО). Зявляються перші згадки про наявність на К. підземних ходів, підземель, льохів, під ногами на схилі гудить земля (Авілов, 1973). 1920 р. на вершині К. вартовий пост (Дяченко, 1963). Під час подій Української революції 1917-1921 рр. К. стає ареною червоного та білого терору. 21.12.1919 р. білогвардійцями у яру на вершині К. були заколоті штиками 94 вязні Ізюмського тюремного замку (Воробйов, 1927). 1927 р. на цьому місці встановлено білий обеліск заввишки 11 м з підсвіченою електричною лампою зіркою у пам’ять про загиблих. З середині 1920-х рр. на К. велися активні розробки фосфоритів трестом Хемвугілля, будується карєр з видобутку крейди, проводяться розвідки бурого вугілля, розроблено проект прокладення до К. залізничної лінії.
Під час Другої світової війни К. відіграє роль спостережного пункту і панівної висоти. Утримування вершини К. не завжди було тактично виправданим, тут іноді знаходилися лише тимчасові спостережні, кулеметні, зенітні і мінометні позиції. В жовтні 1941 р. окупанти зайняли південну сторону К. Точилися жорстокі бої, проводилося мінування підступів до К., будівництво інженерних споруд. У травні 1942 р. в результаті провалу Харківської операції К. повністю зайнятий окупантами. Навесні 1943 р. на схилах К. танкові бої з використанням авіації та реактивної артилерії (Мамонтов, 2011). На вершині займає оборону 12 стр. п., 57 гв. стр. д., 170, 174 гв. стр. п. К. звільнений в результаті наступальної операції у травні-червні 1943 р. У боях за звільнення К. діяли підрозділи 44 гв. стр. д. К. розмінований 1944 р.
У повоєнні роки і дотепер продовжується господарське засвоєння К., формується сучасне меморіальне, туристичне і природоохоронне значення гори, продовжується її забудова житловими, промисловими та інфраструктурними обєктами. 1946-1948 рр. через вершину К. у ручний спосіб із застосуванням праці німецьких військовополонених будується штучна ущелина якою прокладено автомобільну дорогу (нині траса Е40). 1949 р. в м. Ізюм засновується літературне обєднання Кремянець, діє готель з такою ж назвою у приміщенні колишнього Народного дому (з 1967 р. готель К. на вул. Покровській у новій будівлі). У 1950-ті рр. на вершині К. здійснюється зсипка відходів виробництва Ізюмського заводу оптичного скла. На південному схилі К. продовжує роботу вапняний карєр, працює заклад тюремного типу. У травні 1958 р. розпочато традицію факельної ходи на вершину К. у пам’ять про загиблих воїнів (Сокольцов, 2008). 1959 р. встановлено металеву щоглу телевізійного ретранслятора ТРСА-100 заввишки 107 м. У 1960-ті рр. розпочато зведення військових меморіалів на К. (Скорботна мати), на вершині К. встановлено обеліск на могилі невідомого солдата, розміщено памятні знаки на вїздах до К. 1964 р. за ініціативою лісовода В. Добрушина, під науковим керівництвом канд. с Журової, на південній стороні К. засновується дендропарк, у якому висаджено 300 видів дерев і чагарників із різних кліматичних зон, 13 видів ялини, 11 сосни (у тому числі такі, які можуть сягати висоти 80-100 м.), 10 берези, 18 клена, 7 липи, 800 кущів з 60 видів троянд, бундук, камяне і пробкове дерево. 1969 р. на вершині К. зводиться нова телевежа ХОРТПЦ заввишки 190 м., розпочинається упевнена ретрансляція кольорового телесигналу на відстань 160 км. У 1960-ті 1970 ті рр. проводиться висадження дерев на північному і західному схилах К. 1977 р. відкрито конкурс на проект меморіального комплексу на К. Переміг проект Висота Кремянець (Ю. Градов, Л. Левін, автори меморіалу Хатинь, Білорусь). 1978 р. розпочато будівництво меморіалу (конструкт. В. Сусько), створено оперативний штаб. У меморіалі використаний граніт з різних регіонів України, понад 2 т. міді, завезений шар ґрунту, представлені зразки техніки та озброєння, що приймали участь у боях. Виконання робіт було покладене на Ізюмбуд та ряд інших орг. (Гончаренко, 2010). Будівництво завершене у вересні 1988 р. Монумент вінчає вічний вогонь і скульптурна група Атака, встановлена на залізобетонних конструкціях центральної стели 26,5 м. заввишки. Меморіальний комплекс має площу 7,5 га. На початку 1990-х рр. на вершині К. встановлено камяні скульптури скіфського і половецького часу.
На початку ХХІ ст. посилюється туристична привабливість К., триває його господарське та економічне засвоєння, розширюється культурне значення. На горі розміщуються обєкти природно-господарського, природоохоронного, господарсько-економічного, культурно-історичного та археологічного, геологічного, ботанічного значення. Серед господарсько-економічних обєктів примітним є туристичний комплекс і готель Сім вітрів (організ. 1988 р., відкрит. 2000 р.). У готелі розташовувався штаб АТО навесні 2014 р. Того ж року освячено каплицю на вершині К. Крім того на К. розміщуються такі господарсько-економічні обєкти як: автостоянки, торгівельні комплекси, автозаправочні станції, технічні споруди водогону і ретранслятора, вежі стільникової мережі, цехи та господарський двір Ізюмського казенного приладобудівного заводу, верхня заводська прохідна, лісові насадження Ізюмського держлісгоспу. У 2008 р. на вершині К. встановлено монумент (скульптор І. Ковальов) у пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 рр. у вигляді скульптури Богородиці з білим хрестом (суцільний хрест замінений на конструкцію з меншою парусністю після буревію). У 2012-2013 рр. проводилися роботи по боротьби зі зсувними процесами на К. Вершину К. із західної сторони вінчає сталевий флагшток з великим прапором України. Протягом літа 2014 р. великий прапор України також був розміщений на телевежі. К. є важливим пунктом всіх транзитних туристичних маршрутів.
Бондаренко С.

Література:
1. [Город Изюм окружен с южной стороны горою, которая называется Кремянец] – М., 1788. – С. 93.
2. [Часть Изюма поселена при подошве горы Кременец, а другая простирается по горе] М:200 саж. в дм [64х48] (РО, ф. 550, F.IV, д. 265). 1802.
3. [Ізюм-Курган (Кремянец) згадується у описі Ізюмського шляху] Изд. 2е. СПб. : Тип. Императ. акад. наук, 1838. – С. 18.
4. [О месторождениях горных пород в Харьковской и Полтавской губерниях, пригодных для построения предполагаемого шоссе от Кременчуга до границ Курской губернии] – 1843. – Кн. 5.
5. [Правий берег Дінця в Ізюмі демонструє цікаві секції юрських відкладень. Розміщено схеми відкладень на горі Кремянець] The geology of Russia in Europe and the Ural mountains. Vol. 1. – Paris, 1845. – P 250-252.
6. [Около Изюма находится самая главная возвышенность губернии, гора Кремянец. Гора восходит до 800 футов, составляя отдельную голую скалистую возвышенность. Гора эта находится на почтовой дороге, идущей из России в Таганрог. Всход на гору с северной стороны особенно крут, и для артиллерии не только утомителен, но даже опасен, в особенности зимой. Каменистая почва горы во всякое время года сохраняет дорогу в сухости. На противоположной, южной стороне, хотя покатость и положе, но почва более глинистая, изрытая оврагами, и весной затруднительна не только для прохода артиллерии, но и для кавалерии. Длина горы до 7 верст и на этом пространстве нет никакого населения. Город Изюм построен у самой подошвы северной ее покатости, а у подошвы с ее южной стороны находится слобода Каменка. В древнее время постоянно было укрепление на самой вершине горы, что и доселе доказывается остатками городища. Укрепление это, вероятно, имело цель наблюдательного поста. Неудобство для помещения какого-либо другого укрепления состоит в том, что нет воды, и сверх того, летом и зимою позиция эта может быть обойдена низовою дорогою] Т. 12. Харьковская губ. – СПб.: Тип. Генштаба. – 1850. – С. 10.
7. [Изюм-Курган, гора, известная под наименованием Изюмского кургана, на котором располагался Изюмский Окоп в 1651 г.] Изюмский слободской казачий полк. – СПб., 1852. – С. 17.
8. [На горе, возвышающейся над нын

Categories: Разное

5 replies

  1. Спасибо за большой труд. Статья будет особенно полезна школьникам по краеведению. Ещё раз спасибо.

  2. Наташа, автор текста я, внизу указано. Можете пользоваться со сноской на группу Подлушано Типичный Изюм, например. С уважением.

  3. Вот статья информативная, но ооочень скучная. Ну можно же разбавлять какими то художественными приемами что б интереснее была статья. Это не критика, а просто пожелание.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *